Журавчани – учасники визвольної боротьби

Коли тривали тяжкі бої за Львів у листопаді і грудні 1918 р. деякі наші відважні селяни добровольцями брали участь у цій баталії. Були це молоді хлопці з Руди Журавецької (тепер повіт Томашів Люблінський).

  1. 22-літній юнак Пилип Купич,
  2. Його ровесник і сусід Гавришко Вішка (1895-1945),
  3. Іхній сусід Гнат Назарович.
    Природною смертю (вже після акції „Вісла”) померли: Пилип Купич і Гнат Назарович. Могила П. Купича є у Венґожеві на місцевому кладовищі [Filip Kupicz | Żywi w naszej pamięci (ukrainskanekropolia.org)], а могила Гната Назаровича – в Будрах (венґожевського повіту). Гавришко Вішка згинув у 1946 р. в селі Руда Журавецька під час нападу томашівських військ УБ [Про його смерть, але 17 березня 1945 р., писала в листі Юлія Пічак: „Наше Слово” 1991, 33, с. 3]. Його тіло спочиває на журавецькому цвинтарі.
    […]
    До УГА змобілізовано перейшло 100 журавецьких мужчин, які завзято захищали західні позиції ЗУНР.

Климко Купич про битву під Махновом
Як мені розповідав учасник і свідок згаданої битви Климко Купич з Руди Журавецької 20 квітня 1919 р. польське військо, використовуючи українське свято Великдень запланувало раптовним ударом захопити „святкуючий Махнів”. Однак захисники Махнова (домінували журавчани) передбачили намір агресорів і на підступах до Махнова провели ураганний контрнаступ внаслідок якого загинуло 109 польських жовнірів. Поляки втратили тоді 1 гармату (з чотирма кіньми).
По українському боці жодних втрат не було (тоді). Загиблих жовнірів поляки вивезли до Любичі Королівської (правдоподібно їх там похоронили).
У боях на Україні і згодом в наших сторонах брав участь Іван Івашко (з Махнова) народжений у 1890 р. Особисто він пройшов усі битви за Україну в рамах УГА. Переселений у 1947 р. на північні землі, у 1995 р. помер природною смертю у Венґожеві і там його поховано [Jan Iwaszko | Żywi w naszej pamięci (ukrainskanekropolia.org)].
[…]
Також автора розповіді і учасника битви під Махновом Климка Купича можна згадати. Він помер і похоронений у 1970 р. на кладовищі у Будрах.

Смерть студента Крупи
У 1919 р. в Любичі Королівській довший час стояло польське військо і тимчасова польська адміністрація. Правдоподібно в реванш за свою поразку під Махновом поляки заарештовали молодого (місцевого) студента (чи випускника вищої школи). Польський прокурор звинуватив його у тому, що він, як українець, убив в Любичі Королівській польського офіцера. За таку (вигадану) провину польська військова влада присудила його на кару смерті. Судент цей називався Крупа (імені не знаю). Влада дозволила батькам зробити портрет синові з поміщеними з двох сторін карабіновими кулями ніби на знак його вини. Портрет юнака довший час висів на стіні в хаті студента і прухожі люди його оглядали, коментували і ніхто не вірив, що оцей культурний юнак міг спромогтись на звичайне бандитсво. Студент людям розповідав, що було б дурнотою гинути нізащо, не маючи жодної провини тому сам він (до українців) говорив про свою вину (якої не було). По якомусь часі невинного юнака поляки розстріляли. Моя мама часто була свідком різних розговорів про оцю невинну смерть. І що бачила і чула – усім розповідала. [Василь Крупа, який спільно з іншим студентом – Луцейкою – вбили польського працівника залізниці, був розстріляний польською владою; Український Скиталець. – 1923. – Ч. 11 (33). – 1 червня. – c. 36 – 37].

Війт Шумада в обороні місцевого населення
Журавецький війт Михайло Шумада у серпні 1914 р. часто протиставився московському старшині який домагався, щоб йому відкрити двері до грекокатолицької в Журавцях. Гостра дискусія переродилася майже у бійку, бо москаль намагався війтa проколоти військовою пікою. Очевидно православні москалі в Галичині нищили українські церкви, до чого війт не хотів допустити.
Цей же війт у 1919 р. протестував проти загарбницької поведінки польських військ, які в Руді Журавецькій у селян українських конфіскували харчові продукти для своєї армії (і не давали жодних посвідчень про свої здирства).
Журавецький війт помер у 1927 р. і був похоронений на прицерковнім кладовище б Журавцях [https://ukrainskanekropolia.org/nagrobek/mychajlo-szumada/].
Після невдалої боротьби за незалежність української держави (ЗУНР) між незадоволеним українським народом появилась пісня:
Чи ви хлопці спали,
Чи ви в карти грали,
Що ви Україну
Ворогам віддали?

Хлопці відповідали, що їх невдача була спричинена тим, що „ми злу команду мали”.

Я. Предко – освітній діяч
У 1935 р. побудовано для українців новий концентраційний табір в Березі Картузькій. Там же був в’язнений Яцько Предко з Журавців в роках 1937-1939 за к/о і патріотично-ввиховну діяльність серед місцевої молоді. Своїй діяльності не припиняв і в роках окупації (німецької та білшовицької) та пізніше. Загинув припадково під час чищення зброї у 1945 р. Похований на журавецькому кладовищі [Яцько Предко (1908-1945) – член ОУН, УПА (E. Wiszka, Żurawce. Wieś Żurawce w dokumentach, na kartach historii i we wspomnieniach jej byłych mieszkańców, Toruń 2014, s. 589-590)].
[…]

Конспіраційна діяльність Теофіля Шумади
Юнак Теофіль Шумада (народжений у 1914 р.) в пошуках занять потрапив до Львівської Просвіти і там шукав для себе занять і охорони. Крім діяльності у к/о курсі (участь в аматорському театрі) жвавий хлопець з ровесниками брав участь у вуличних страйках і маніфестаціях. В таких ситуаціях доходило до конфронтації з поліцією, яка не раз вживала вогнепальної зброї проти демонстрантів. Бувало, що поранений Філько шукав медичної опіки у своїх батьків в Любичі Королівській і перед владою вкривав свої пригоди боячись судового покарання.
В останніх днях серпня 1939 р. польська поліція вечером тайком відвідала дім Теофіля батьків, щоб його арештувати. Якраз тоді його не було вдома, але його друзів не обминув ані арешт, ані славний табір у Березі Картузькій. Отоді Філько через Чехію втік до Німеччини, де його затруднили як актора в берлінському театрі. І там спокійно проживав до 1943 р. оженившиcь з німкою. Раптом тоді в його помешканні з’явились гестапівці і запропонували йому вибір: або концтабір або служба в німецькій армії. Тоді військова влада відправила його на неспокійну Волинь, де мав він служити перекладачем при німецькому воєнному суді. Там же Філько був свідком як бездушні німці розстрілювали полонених і арештованих людей. Одного разу судовi вдалось розпізнати, що один волинський поляк, що співпрацював з ґестапо, на вимогу польського лондонського уряду передавав німцям списки тих українців які нібито співпрацювали з „радянською Червоною партизанткою”. Очевидно таких українців розстрілювано. Німецький воєнний суд розшифрував брехливого поляка і він розділів долю тих українців яких прирікав на смерть. Теофіль плянував втекти з німецької служби і пристати до УПА, але в припадковому бою з польською партизанткою в Західній Волині загинув у липні 1944 р. не здійснивши своїх планів. Німці родину повідомили про загибіль Теофіля Шумади, але де його похоронено – невідомо.

Вбивство о. Кнейчука в Белжці
Зимою 1943/1944 р. відділ Армії Крайової напав на плебанію українського грекокатолицького священника у Белжці і замордував сваященника, його жінку-вчительку та їх прислужника [Загинули тоді (28 березня 1944 р.) о. Ярослав Кнейчук, його сестра Ольга Кенйчук та ще 10 осіб (Українські жертви Холмщини та Південного Підляшшя у 1939–1944 рp. (Люблинський дистрикт Генеральної Губернії), ред. Ігор Галагіда, Мирослав Іваник, Львів 2021, c. 401, 401)].
Спокійне досі польсько-українські співвідношення зазначало поважних зворушень. Між руденськими поляками запанували переляк та тривога, тим більш, що зі сходу надходили чутки, що волинські партизани надходять з помстою. Не чекаючи на пімсту українців (якої сподівались) руденські поляки втекли на захід в район перебування польських сил.

Післявоєнний час [Про деякі події автор листа згадував в „Нашому Слові”: 1991, 35, с. 3]
8-9 березня 1946 р. українські партизани [Григорія Балуха] „Довбуша” і „Шума” [Івана Шиманського] керовані [Іванoм Шпонтакoм] „Залізняком” напали на Польске Військо, що охороняло залізничну станцію в Любичі Королівській і знищено її, щоб протидіяти депортації українського населення на схід [Більше про цю акцію: M. Zajączkowski, Pod znakiem króla Daniela. OUN-B i UPA na Lubelszczyźnie 1944-1950, Lublin-Warszawa 2016, s. 344, 345].
Оці згадані више події спричинились до брутального переслідування нашого населення призначеного на переселення.

Смерть Логвина Шумади
Журавецька Руда, де я проживав, переживала багато нападів, облав, злодійських грабунків і навіть розстрілів припадково заарештованих невинних людей. Я (6-річний хлопець) був свідком як жовніри катували впійманих припадково хлопців з Журавців. Тортури відбувались у стодолі сусіда Максима Стасюка. Тортуровано припадкових в’язнів Степана Тимо і Логвина Шумаду. Пілся довгих тортур жовнір порадив Тимі „втікай до лісу, будеш вільний”. Передбачливий Тимо з підступної пропозиції не скористав і живим доволікся до дому.
Логвин Шумада (з Журавців) у 1939 р. був покликаний польською владою на війну з Німеччиною. Попавши до німецького полону був він використовуваний німцями до фізичних робіт в ролі „заробітчана”. Пілся закінчення війни йому вдалось добратись до рідних Журавців. Пілся тяжких побоїв окривавлений Логвин почув пропозицію польського жовніра-садиста: „Втікай до ліска, будеш вільний”. І не зробивши кількох кроків в бік „волі” жовнір убив його серією з автоматичної зброї. Отак м.ін. вдячна Польща „нагороджувала” своїх українських захисників (було це у червні 1947 р.).

Трагедія Івана Купича в Замості
Іван Купич жонатий з полькою – Путковською, проживав в Руді Журавецькій і до жодної партизанки не вступав. Одначе з уваги на схожість його прізвища з іншими Купичами був убівцями заарештований і відправлений до арешту у Замості. Сусіди розуміючи його ситуацію намовляли його жінку, щоб ішла до Замостя і „викупила” свого чоловіка з убецьких поневірянь. […] Невинний Іван дуже страждав у польськїй в’язниці аж його нужденне життя перервали військові собаки спеціяльно тресовані атакувати людей. […]

Загибель підпільників 5 червня 1947 р.
Незвичайно трагічна подія трапилася 5 червня 1947 р. в Журавцях. Там, під хатою, Параскевії Богдан віднайдено криївку в якій перебував чотовий Іван Ґіль (пс. „Ґонта”) [Чотовий у сотні І. Шиманського „Шума” (M. Zajączkowski, dz. cyt., s. 536)] та його друзі: „Чуйка”, „Колода” і „Дубовий”. Щоб знайти свідків польський поручник власноручно застрелив невинних селян: Михайла Бутрима, Григорія Пєтночка а також героїчну Параскевію Богдан на очах її тріох дітей. В трагічній сценарії загинули „Ґонта” зі своїми двома друзями, а „Дубовий” попавши полякам в руки загинув у страшних муках на очах селян. Партизанцьких трупів військо завезло до Томашева, де й правдоподібно у незнаному місці поховано їх [Більше про ті події: E. Wiszka, dz. cyt., s. 443-450].

Смерть командира Біди
Родом з Журавців сотенний Адам Біда (1923[Або 1922 (E. Wiszka, dz. cyt., s. 581)]-1945), в УПА від 1943-1945 [Сотенний (у сотні „Галайда II”) Адам Біда пс. „Ворон”. Загинув у грубешівському повіті. Вбитий двома членами УПА. Вбивців розстріляла Служба Безпеки у посадовському лісі (M. Zajączkowski, dz. cyt., s. 47, 233, 392)]. Згинув з рук агента НКВД у 1945 р. Агент цей добровільно приєднався до сотні А. Біди і виявляв велику ненавість до поляків, що мало переконати упівців про його вірну службу. Після вбивства командира, агент був партизантами відразу розброєний і незабаром полйовий упівський суд прирік його на смерть, яка вкоротила його підле життя. Агент цей мав псевдо „Є…” [Правдоподібне псевдо „Граб” (E. Wiszka, dz. cyt., Toruń 2014, s. 581)].
Малочисельна УПА в нашому районі (Белжець, Журавці, Махнів, Вербиця, Верхрата, Тинетиська) не була спроможна охоронити наше населення від військових облав, злодійства, арештів, вбивств та, в кінцевому розрахунку, депортацій. В нашому районі загинуло велике число невинних, мирних людей. І нам годі порахувати усіх жертв вельми заслужених для нашої церки і нашого народу. А їх число – незбагненне.

Записав, що чув від людей Михайло Шумада. Ольштин, 1 листопада 2021 р.