Jan Borym

Jan Borym urodził się 1.3.1898 r. we wsi Dobcza ówczesnego pow. jarosławskiego, jako jeden z dwojga dzieci Bazylego i Marii. Wykształcenie podstawowe zdobył w rodzinnej wsi, następnie uczył się rok w gimnazjum ukraińskim w Przemyślu i dwa lata w Jarosławiu (1912-1914). Podczas I Wojny Światowej trafił do guberni saratowskiej, gdzie w latach 1916-1918 studiował medycynę na Uniwersytecie Saratowskim. W 1919 r. pracował w Konsulacie Wszechukraińskim w Saratowie, ale przed natarciem armii Denikina powrócił do Galicji Wschodniej i wstąpił w szeregi Ukraińskiej Armii Halickiej (UHA). Jednakże już po dwóch tygodniach zachorował na tyfus i leczył się u księdza na Podolu. Tam został aresztowany przez polską żandarmerię wojskową i trafił do więzienia we Lwowie przy ulicy Jachowicza. Po kilku miesiącach został zwolniony pod warunkiem, że osiedli się w Dobczy. W swojej wsi pracował jako sprzedawca w spółdzielni, prowadził chór, krzewił oświatę wśród włościan. Pragnął zostać nauczycielem i w tym celu zdał w 1920 r. we Lwowie egzamin dla nauczycieli szkół ludowych, a potem jeszcze dodatkowo – w Stryju – egzamin z języka polskiego (takowy egzamin był wymagany do objęcia posady w Polsce Zachodniej). Pracy jednak nie otrzymał, postanowił więc wstąpić do Tajnego Ukraińskiego Uniwersytetu. Ponieważ w Uniwersytecie tym nie uznawano rosyjskiej matury, musiał powtórzyć klasę ósmą w gimnazjum przemyskim w latach 1921/1922 r., a maturę zdał z wyróżnieniem. Studiował medycynę na Tajnym Ukraińskim Uniwersytecie, a po jego likwidacji kontynuował naukę w Wyższej Szkole Handlowej we Lwowie, potem – na Uniwersytecie Jagiellońskim w Krakowie. Studia medyczne ukończył na Uniwersytecie Lwowskim i w 1935 r. zdobył dyplom lekarza. Praktykę lekarską rozpoczął w Jarosławiu w 1936 r. Obsługiwał przeważnie biedniejszych pacjentów, był członkiem tow. „Odrodzenie” (“Відродження”), „Proświta” (“Просвіта”), Związku Lekarzy Ukraińskich oraz innych. Znał siedem języków. Opiekował się młodzieżą, był lekarzem w Gimnazjum Ukraińskim, Szkole Handlowej i w bursie, uczył higieny. 26 czerwca 1944 r. został zamordowany podczas przyjmowania pacjentów. Był żonaty, miał dwoje dzieci — Mirosława i Stefana. Po wojnie jego rodzinę przesiedlono do Lwowa.

Іван Борим народився 1.3.1898 р. в селі Дібча, тодішнього Ярославського повіту, як один із двох дітей Василя і Марії. Початкову освіту отримав у рідному селі, а за порадою вчителя Дубляниці — 1 рік учився в українській гімназії в Перемишлі, а потім 2 роки в Ярославі (1912-1914). Під час Першої світової війни опинився у Саратовській губернії, де в 1916-1918 рр. студіював медицину у Саратовському університеті. Там теж пережив революцію 1917 р. і перші місяці самостійної України, і ці події сформували його молодечий світогляд. У 1919 р. працював у Всеукраїнському консульстві у Саратові, але перед наступом армії Денікіна повернувся до Галичини і вступив до Української Галицької Армії. Та вже по двох тижнях захворів на тиф і залишився на лікуванні у священника на Поділлі. Там арештувала його польська військова поліція і відставила до в’язниці у Львові при вул. Яховича. Звільнили його по кількох місяцях за умови, що поселиться в Дібчі. У своєму селі став продавцем у кооперативі, провадив хор і освітну працю серед селян. Бажав стати вчителем і тому склав у 1920 р. у Львові іспит для вчителів народних шкіл, а потім ще додатково в Стрию з польської мови, бо такого іспиту вимагали для обіцяної посади в західній Польщі. Але праці не дали і він задумав вступити до Українського Тайного Університету. Там знову не визнавали російської матури і тому він мусів повторити восьмий клас у гімназії в Перемишлі 1921/1922 р., яку закінчитв матурою з відзнакою. 1926 р., завдяки опіці доктора Мар’яна Панчишина, закінчив п’ять курсів медичного факультету Українського Таємного Університету. Після закриття УТУ 1926/27 рр. продовжує освіту у Вищій торгівельній школі у Львові, 1927-29 рр. – у Ягеллонському університеті у Кракові, закінчив медичні студії у Львівському університеті. 1935 р. одержав диплом лікаря. Лікарську практику розпочав у Ярославі 1936 р. Обслуговував переважно бідніше населення. Був членом товариств “Відродження”, “Просвіта”, Українського Допомогового Комітету, Об’єднання українських лікарів та інших. Знав сім мов. Опікувався молоддю, був лікарем в Українській гімназії, Торгівельній школі і в бурсі, викладав гігієну. 26 червня 1944 р. убитий під час прийому пацієнтів. Був одружений, мав двоє дітей — Мирославу і Степана. Після війни його родину переселили до Львова.