Kalisz jest ważnym miejscem wspólnej ukraińsko-polskiej pamięci historycznej o braterstwie broni Armii Ukraińskiej Republiki Ludowej i Wojska Polskiego w walce z bolszewicką Rosją w 1920 roku.
W kaliskim obozie jenieckim, zorganizowanym przez Niemców w 1914 r., od 1919 r. przebywali ukraińscy jeńcy wojenni i internowani z Galicji Wschodniej, a w latach 1921-1924 internowani żołnierze Armii Ukraińskiej Republiki Ludowej. W 1922 roku w obozie przebywało 5788 żołnierzy ukraińskich.
Na miejscowym cmentarzu pochowano około 400 żołnierzy URL zmarłych w latach 1921-1940: z 1 Dywizji Zaporoskiej, 2 Dywizji Wołyńskiej, 3 Dywizji Żelaznej, 4 Dywizji Kijowskiej, 5 Dywizji Chersońskiej, 6 Dywizji Siczowej, Oddzielnej Dywizji Kawalerii i 1 Dywizji Karabinów Maszynowych. Dzięki staraniom ukraińskich internowanych wszystkie groby zostały uporządkowane, a na ukraińskim części cmentarz wzniesiono pomnik honorujący żołnierzy Armii URL.
W 1921 r. obóz internowanych Armii URL w Kaliszu odwiedził Naczelny Ataman Wojsk Ukraińskiej Republiki Ludowej Symon Petlura oraz Marszałek Polski Józef Piłsudski dokonując przeglądu Ukraińskich Dywizji.
Po II wojnie światowej pomnik i cmentarz zostały zniszczone, a jego ogrodzenie zostało odnowione dopiero w 1999 roku.
Після років питання продовження ремонту цвинтаря повернуло коли в рамках вшанування 100–ліття Української Революції 1917-1921 років, вдалося відремонтувати цвинтар воїнів УНР у Ланцуті та козацькі хрести й могили офіцерів Армії УНР на варшавському кладовищі в районі Воля та у м. Любліні. Так і повернулася у 2023 році тема Каліша. Національний інститут охорони пам’яток MKiDzN взявся за комплексну фінальну реконструкцію цвинтаря, бажаючи разом із містом Каліш увіковiчнити це місце. Головна мета – відновити характер військового цвинтаря та помістити його в історико-географічний контекст, що дозволить відобразити бурхливу історію некрополiї.
Ukraiński Cmentarz Wojskowy w Kaliszu-Szczypiornie jest wpisany do rejestru zabytków i jest jednym z największych ukraińskich cmentarzy wojskowych w Polsce. Z biegiem czasu jego stan wymagał poważnych prac remontowych. Dzięki wsparciu Ministerstwa Kultury i Dziedzictwa Narodowego Rzeczypospolitej Polskiej, we współpracy z Narodowym Instytutem Konserwacji Zabytków MKiDzN, Ambasadą Ukrainy w Polsce, władzami Miasta Kalisza oraz Ukraińskim Towarzystwem Historycznym w Polsce. Prace renowacyjne na cmentarzu zostały zakończone jesienią 2024 roku.
Patronat nad projektem:
Krystian Kinastowski – Prezydent m. Kalisza,
Wasyl Zwarycz – Ambasador Ukrainy w Polsce
Koncepcja i realizacja.
Narodowy Instytut Konserwacji Zabytków MKiDzN, Ukraińskie Towarzystwo Historyczna w Polsce, Firma FORMY WSPÓLNE sp. z o.o. Projekt finansowało MKiDzN oraz urząd wojewódzki woj.Wielkopolskiego. Koszt realizacji projektu – 1,3 mln zł.
Koordynacja wykonania składowych projektu: Jerzy Rejt
Realizatorzy (alfab.):
Biłyj Witalij, prof. Drozd Roman, ks. dr Kaczkowski Przemysław, Kwinta Dorota, dr Laszczkowski Michał, Michalewicz Piotr, dr Mieszkowski Łukasz, dr. Aleksander Kolańczuk, ks. prof. Jarosław Moskalik, dr Sawa Mariusz, Seń Katarzyna, Woźniak Anna, prof. Wysocki Roman.
Павло Лоза ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ Наше Слово №6, 2024-02-11
…..Вдалося повернути довоєнний вигляд обеліска в центральній частині кладовища, на якому зараз видніється напис «Тим, що вмерли, але не зрадили України, Українська Армія». На пам’ятнику також викарбувано імена булавної старшини (старших офіцерів – прим. ред.) Армії УНР. Кладовище теж набуло форми військового некрополя, для якого характерні рівні ряди 240 хрестів без надгробків. Цікаво, що збережені фрагменти старих, зруйнованих бетонних хрестів вмонтовано в сучасні каркаси хрестів з оцинкованої сталі.
– Ці бетонні елементи хрестів, які знайдено під час робіт під наглядом археолога, показують, як було зруйновано кладовище. З довоєнних часів майже нічого не залишилося. Важливо, що, попри відсутність надгробків, науковці встановили іменний список похованих на цвинтарі українських військовослужбовців та членів їхніх родин.
– Дошку з їхніми прізвищами розміщено при вході. Така дошка, з прізвищами 190 вояків, з’явилася вперше. Їх ми знайшли в архівах та книзі др Олександра Колянчука. Фактично зараз можна сказати, що ми завершуємо те, що розпочали понад тридцять років тому, – підкреслює Юрій Рейт.
Opracowano na podstawie materiałów samorządu (Jerzy Rejt)